Відтепер у Чернігові є площа Авіаторів: на перетині вулиць Червоногвардійської та Стрілецької, біля колишнього Чернігівського вищого військового авіаційного училища льотчиків – ЧВВАУЛ. Цій площі з відомим літаком-винищувачем МІГ-21 урочисто дали ім’я 15 серпня, до Дня авіації України і в пам’ять про чернігівську авіаційну школу та її випускників: щоб не забували, як колись вміли літати.

Училище веде свою історію від 1951 року, але традиції військової авіації наслідує від далекого 1940-го, коли тут була створена Чернігівська військова авіаційна школа пілотів (ЧВАШП). Понад 7 тисяч військових льотчиків, 13 космонавтів і цілу плеяду Героїв Радянського Союзу та України підготували в Чернігові. Навіть перший в історії Герой України – заслужений льотчик-випробувач Олександр Галуненко – також випускник нашого льотного училища. Кожен із випускників – надзвичайна особистість, адже сам вибір такого фаху потребує неабиякої мужності та інтелектуальних здібностей.

Проте в незалежній Україні славетне ЧВВАУЛ виявилося непотрібним, зі своїми кваліфікованими кадрами, летовищами і літаками. Випускники однак тримаються разом по життю і регулярно зустрічаються. На урочисте відкриття площі на свою честь їх прибуло від випусків 1950-х років і до 1995-го – року розформування училища. Цей останній випуск святкував ще й своє 20-річчя, був серед гостей найчисельнішим, в однакових білих футболках з емблемою ЧВВАУЛ і датами «1995–2015»

– такий собі дружний бойовий загін колишніх курсантів, ніби щойно з навчань.

На цьому ювілейному, останньому в історії, курсі вчився і голова облдержадміністрації Валерій Куліч. Він встиг тоді потримати в руках штурвал і політати в небі. З гордістю сказав, що це було найкраще училище в Радянському Союзі, де навчалися хлопці з усіх куточків величезної країни, від Білорусі до Комсомольська-на-Амурі. У розпорядженні училища були летовища Клімово (зараз РФ), Чернігів, Городня, Умань, Конотоп, Первомайськ, Добрянка, Малейки. Взагалі пілоти мають тренуватися регулярно, адже навіть місячна перерва потребує додаткових занять. А на підготовку одного льотчика витрачалися тоді колосальні кошти – 4,5 мільйони радянських рублів, розповів він журналістам.

Валерій Куліч все ж сподівається на поступове відновлення авіаційного потенціалу області, зокрема, у співпраці з Державним науково-випробувальним центром ЗСУ, що перебазувався до нас із Феодосії. Його керівник Володимир Бачинський також прибув на урочистості й запевнив, що докладе максимум зусиль для цього.

Ювіляром на цьому святі виявився й Іван Остренко, багатолітній керівник Чернігівського ліцею з посиленою військовою підготовкою, а нині депутат міської ради, який зробив чимало, аби відкриття площі відбулося. Випускник 1970-го святкує 45 років закінчення училища разом з однокурсниками, яких приїхало 23 і звідусіль: із Білорусі, України, Німеччини, Ізраїлю, Польщі, лише з Росії нікого.

Голова ради ветеранів ЧВВАУЛ Володимир Кузьменков у вітальному слові подякував Чернігівській міськраді, яка знайшла можливість відкрити таку площу, щоб увічнити титанічну працю чернігівських авіаторів та їхні подвиги. Серед «іконостаса» його нагород впадає в очі незвичний нагрудний знак з викарбуваним портретом. Вдивляєшся – та це ж Юрій Гагарін, кумир мільйонів радянських людей, перший космонавт планети! Ця нагорода у В. Кузьменкова як пам’ять про часи тренувань у Зоряному містечку під керівництвом льотчика-космонавта Льва Дьоміна у далекому 1976-му. Тоді разом з Леонідом Каденюком він пройшов усі відбіркові етапи і потрапив до загону кандидатів у космонавти, яких готували на командирів багаторазових космічних кораблів «Буран».

В. Кузьменков згодом був зарахований до резерву, а Л. Каденюк пройшов далі. Його історія відома: випускник нашого ЧВВАУЛ – перший і єдиний космонавт у новітній історії України! А як гартували космонавтів – ось лише кілька штрихів із книги про Л. Каденюка «Я твій син, Україно!»: наприклад, будову кожної системи космічного корабля вони вивчали на такому рівні, щоб скласти іспити самим конструкторам цих систем; проходили випробування у сурдокамері – 7 діб у цілковитій тиші; у термокамері з високою температурою; у центрифузі з десятикратними навантаженнями; на виживання в пустелі з мінімальною кількістю води; за Полярним колом цілодобово у збудованих зі снігових цеглин наметах – і подібне!

Чи не страшно літати у Космос? Володимир Кузьменков каже, на те вони й пілоти, щоб концентрувати волю і виконувати завдання. Таких от загартованих, як сталь, людей можна зустріти на наших вулицях! І як сказав заступник міського голови – керуючий справами виконкому Станіслав Віхров, колишніх авіаторів не буває, вони завжди у строю.

Один приклад, дотичний до теми. Коли місто Вроцлав у 1945-му було передане від Німеччини до Польщі, німецька професура покинула місцевий університет. Тоді у післявоєнній розрусі, мабуть, легше було його розформувати чи, принаймні, згорнути діяльність частково. Але поляки не здалися, а запросили викладачів зі Львівського університету, відновили таким чином викладацький склад і зробили все, щоб зберегти цей унікальний навчальний заклад. Тепер у Вроцлавському університеті навчається близько 40 тисяч студентів, запроваджуються нові сучасні програми, запрошуються іноземні студенти. А сам Вроцлав, у якому на 600 з невеликим тисяч населення 23 вищих навчальних заклади, нині посідає гідне місце серед освітніх центрів Європи.

Віра ЛОБАНОВСЬКА, Чернігівська міська газета “Чернігівські відомості”, №33 (1274) від 19 серпня 2015 року

 

Також читайте матеріал прес-служби облдержадміністрації з цього приводу.