– Запитала губернатора області Валерія Куліча.

– Усе залежить від майбутньої вартості енергоносіїв, ціни на газ та електроенергію. Бо, власне, зерна у нас більш ніж достатньо,

– говорить Валерій Петрович. – Цього року наша область збирає мільйон тонн тільки ранніх зернових. Для того щоб забезпечити внутрішні потреби області, необхідно не більше 50 тисяч тонн.

Чернігівщина входить у десятку областей з найбільшим обсягом виробництва зернових. Найпотужніші наші сільськогосподарські виробники – «Земля і Воля» (Бобровиця), «Дружба-Нова» (Варва), «Індустріальна молочна компанія» (Київ), «Українські аграрні інвестиції» (Київ). Решта – два-три десятки компаній, що мають 20-30 тисяч гектарів.

Рівень цін на зерно, за словами губернатора, у цьому році середній. Якщо в попередні роки ціна пшениці в чорноморських портах доходила до 300 доларів за тонну (минулої весни – 260-270 доларів), то зараз становить – 170.

На запитання, як війна вплинула на продаж зерна, Куліч відповів, що ніяк.

– Продаж відбувається планово. Основна проблема сільського господарства – нема можливості залучити кредитні кошти під реальний відсоток. Ось тут видно, що війна.

Україна входить у п’ятірку найбільших країн-експортерів зерна в світі. Минулого року експортували більше 30 мільйонів тонн зерна. А могли б і більше. Квоти, які нам дали європейські країни, для зернового ринку України недостатні.

Ми вибрали квоту на продаж зерна практично за місяць. Основні ринки збуту (близько вісімдесяти відсотків) – азіатські країни, Африка. Їм потрібно багато фуражного зерна. Його й експортуємо. Хоча наш технологічний сектор готовий забезпечити будь-яку якість. До речі, фуражне зерно теж повинно бути відповідним. Адже сьогодні ми доходимо зі своїм зерном до найвимогливішої країни – Японії.

Крім того, що виростити, зерно треба десь сушити, очищати, зберігати. Сьогодні елеватор – це необхідна інфраструктура. Чернігівська область дуже серйозно зросла в збиранні зернових. Минулого року ми зібрали три мільйони шістсот вісімдесят тисяч тонн. За радянських часів було втричі менше, і то не кожен рік. Думаю, найближчими роками будемо збирати більше чотирьох мільйонів. Бо технології вдосконалюються.

На сьогодні область всього може зберігати два мільйони чотириста тисяч тонн. Найбільші елеватори розташовані на півдні. Бахмач, Ічня, Ніжин, Прилуки, Носівка, Бобровиця. Великих (сто тисяч тонн і більше одночасного зберігання зерна) – до десяти.

Держава йде по нарощуванню обсягів зернових, експорту. Оскільки металургія в занепаді, сільське господарство є локомотивом. Радянський рекорд України – 50 мільйонів тонн. Минулого року зібрали 66 мільйонів.

Найболючіша проблема сільськогосподарських виробників області, на думку Куліча, – технологічне переоснащення.

– Тому сьогодні основне завдання держави – забезпечити господарства доступними кредитами, щоб вони могли цим переоснащенням займатися і як наслідок – нарощувати обсяги виробництва. Також Куліч зазначив, що існує ще одна суттєва проблематика – оподаткування сільського господарства.

– Уряд постійно розгойдує ситуацію. У попередні п’ять років було незрозуміло, в яких податкових, економічних умовах будемо працювати. Коли заходить інвестор і хоче вкласти долар в економіку країни, то він розглядає, як він цей долар забере, скільки заробить. Хочемо бачити інвестиції – треба забезпечити стабільність.

Важливо відстоювати ту пільгову систему оподаткування в сільському господарстві, яка існує (фіксований податок на землю і пільговий режим сплати ПДВ).

За останні п’ять років держава не вклала жодної копійки в сільськогосподарське виробництво. Ця система – єдине, чим держава допомагає.

 

Аліна СІРЕНКО, “Чернігівський вісник” від 23 липня 2015 року